Євгенія Вірлич
«Коли йдеться про виживання, це не вибір – ти просто борешся»
Місто
ХЕРСОН
ВИДАННЯ / МЕДІА
«КАВУН.CITY»
Онлайн-видання «Кавун.City» працює вже шість років і спеціалізується на подіях Херсонщини. Його засновниця та керівниця Євгенія Вірлич пережила 4,5 місяці російської окупації Херсона у 2022 році та продовжує висвітлювати життя міста в релокації.
Нині команда розкидана по різних містах України: одна журналістка працює в Одесі, сама редакторка пересувається між Києвом, Миколаєвом і Херсоном, двоє фрілансерів залишаються в місті. Один із медійників служить у ЗСУ з грудня 2023 року, але й далі залишається частиною команди.
Повсякдення в умовах війни
Перші емоції після виїзду: плакали в автобусі, коли побачили прапори нашого військового. Потім було бажання відчути смак життя буквально – кава і піца в Запоріжжі. Один із способів пережити це все – гумор. Після окупації намагаюся ним закрити всі психологічні моменти. Дуже не вистачало тоді позитивних сплесків.
Іноді в окупації легше було сприймати реальність. Чітко розумієш, хто свій, хто чужий, куди рухатись. Це страшенно небезпечно, але зрозуміло. Вигорання настало вже після – коли закінчилися моменти піднесення й визначеності.
Однак ці події залишили психологічні наслідки. Зараз дуже уважно ставлюся до звуків за дверима. В окупації чітко розрізняли на слух, хто ходить сходами: росіяни чи сусіди. Цю навичку не хочу втрачати – раптом знадобиться. Специфічно реагуємо на звуки зброї, особливо на перезарядження автомата. Це триггер.
Співпраця з психологами
Мене вигорання наздогнало в кінці 2024 – початку 2025 року: криза фізична (загострилася хвороба щитовидки) і моральна – виснаження. Розумію, куди рухатися, але сил не було щось робити.
Зараз маю сесії з психологом. Не ігнорую пропозиції співпрацювати з фахівцями, тому що розумію, наскільки це необхідно.
Але психолог – не єдина підтримка. Також тримає команда і творча свобода. Медійники Кавун.City можуть писати на будь-яку тему. Якщо подобається писати про Оскар, огляди книжок, спортивні події – нехай пишуть. Так самореалізуються, бо не кожна редакція дозволяє щось подібне. Надаю повну свободу висловлення за умови виконання плану з новин.
Для Іллі, одного з наших журналістів, який мобілізувався до Збройних Сил, оголошували збори з редакційних коштів, закуповували все необхідне. Зараз збираємо йому донати на техніку. Коли поблизу помешкання Іллі двічі стріляли, робили все можливе, щоби хтось поїхав й забив вікна, двері. Ми знаємо сімейні обставини одне одного, тому допомагаємо за потреби.
Саме це і є нашою силою. Вбачаю цінність у тому, що змогли пережити все – окупацію, цькування, обстріли, затоплення Каховської ГЕС. Зберегли команду і спільноту людей, яка завжди з нами й може надати інформацію, знаючи що не підставимо і не видамо джерела.
Поширення чутливого контенту
Пережите вплинуло й на редакційні рішення. Категорично не беру теми, пов’язані з гендерно зумовленим насильством. Навіть тренінги з цієї теми підтверджують, що робити такі матеріали не хочу.
Був випадок з текстом про полоненого: описувала історію з дозволу рідних, але після публікації дружина сказала, що не хоче цього матеріалу. Зрозуміла для себе: головне, що людина зазначила, що не хоче. Не з’ясовувати чому.
Люди, які пережили окупацію, мають дуже глибоку травму. Дратує фраза «Чому ви не виїжджали?». Краще питайте «Чи була у вас можливість виїхати?» – тоді розкажуть про відсутність коридорів, евакуації, розмінування доріг. Треба розуміти: перебування в окупації – це не вибір. Коли йдеться про виживання, ти просто борешся.
Редакційні практики підтримки ментального здоров’я: що працює в Кавун.City?
Гумор є захисним механізмом
Жарти перестали бути частиною особистості й стали способом закрити психологічні рани. Коли розумієш цей механізм, легше приймати власні реакції без сорому.
Команда – сім’я
Редакція знає, коли в кого день народження, але також – коли потрібно зібрати гроші на екіпірування для мобілізованого колеги.
Писати не тільки про війну
Журналісти можуть робити матеріали на різноманітні теми за умови виконання обов’язкового новинного плану. Це, на думку редакторки, рятує від емоційного виснаження, коли щодня доводиться писати про обстріли та смерті. Самореалізація в різних темах стає профілактикою вигорання.
Психолог – не розкіш
Емоційне виснаження, депресія, наслідки окупації та цькування потребують професійної допомоги нарівні з фізичними хворобами. Редакція не ігнорує пропозиції психологічної підтримки й сприймає звернення до фахівця як необхідність, а не слабкість.
Галерея
Фото з особистого архіву та соцмереж журналіста















