Євген Хрипун

«Документування життя громади стало не лише роботою, а й певною терапією»

ДОСВІД

Ментальний добробут командиПовсякдення в умовах війниПоширення чутливого контентуРобота в зоні бойових дій

Місто

СЕЛИЩЕ МЕЖОВА

ВИДАННЯ / МЕДІА

«МЕЖІВСЬКИЙ МЕРИДІАН»

Євген Хрипун очолює газету «Межівський меридіан» із селища Межова на Дніпропетровщині – нині прифронтового населеного пункту, розташованого лише за 10 кілометрів від лінії фронту, що простягається з Донецької області.

Станом на 1 жовтня 2025 року редакція вимушено фізично залишила селище, однак видання не припинило роботи. Завдяки підтримці НСЖУ та «Репортерів без кордонів» газета продовжує виходити друком — раз на два тижні, на 12 шпальтах. Попри переміщення, маленький колектив тримається: Євген Хрипун особисто привозить номери назад у Межову, роздає читачам і збирає нові історії громади, щоб газета залишалася її голосом навіть за найскладніших обставин.

(Розмова відбулася за місяць до вимушеної релокації редактора та його колективу із громади)

Повсякдення в умовах війни

Стан у регіоні важкий, але працюємо щодня. Виїжджаєш на завдання, а по дорозі передзвонюють п’ять-шість разів: ситуація змінилася, тож їдеш уже на інше місце обстрілу. Не замислюємося, чи надовго нас вистачить. Просто радіємо кожному новому дню й працюємо далі.

Усі робимо те, чого від себе не очікували. Одна з колежанок, якій прийшла трагічна звістка про чоловіка, спочатку сказала, що не може працювати. Однак через два дні прийшла й запропонувала допомогу.

Планую залишатися на Дніпропетровщині та поки є можливість обов’язково їздити в Межову й писати про громаду, бо наше завдання – зберегти зв’язок навіть після евакуації. Щоби люди, які виїхали, читали про Межову й бачили: вона жива. Це більше, ніж журналістика, це збереження ідентичності.

Робота в зоні бойових дій

Кожен робочий день непрогнозований, особливо останні місяці, коли лінія фронту почала стрімко рухатися. Якщо вночі нічого щось сталося, то стається вранці. Можеш запланувати все що завгодно, але робочий день почнеться так, як почнеться. Ніхто не вчився працювати під час війни, біля лінії фронту. Все, що робимо – наш перший досвід.

Влітку прямо біля редакції спалили евакуаційну автівку волонтерської організації «Білі Янголи», якою ми їздили, вивозили людей і тварин. [Ворожі дрони невдовзі влучили і в редакційний офіс – ред.]. На повітряні тривоги вже просто не звертаємо увагу. Тривога тут постійна, тому і робота продовжується. Селище пустіє. Кожен номер як останній, але вірю, що буде ще.

Поширення чутливого контенту

Маємо дуже багато загиблих військовослужбовців. Практично кожного з них знав особисто. Спочатку ходив на поховання, навіть відео знімав, потім зрозумів, що краще це подавати як фоторепортаж. Ніколи не думав, зніматиму поховання. Який журналіст думав про це?…

Коли рідні стали приходити, просити відео та фото – це свідчення, що їхні діти, батьки – не будуть забутими.

Моє основне завдання – працювати без пафосу: фото за фото, замітка за заміткою, стаття за статею, наскільки вистачить сил. Вірю, що Межова не буде окупована й робитиму все можливе, аби земляки змогли прочитати про неї, побачити матеріали. Навіть подивитися на рідне небо, яке також фотографую.

Практики підтримки ментального здоров’я в екстремальних умовах: що спрацювало в «Межівському меридіані»

Обмеження планування одним днем, щоб не перевантажуватися тривогою про майбутнє і зосередитися на конкретних завданнях, які допомагаєють відчувати контроль.
Взаємопідтримка тут важлива: навіть після особистої втрати колеги швидко повертаються до роботи і допомагають іншим, долаючи стрес через дії та відчуття спільноти.
Документування життя громади стало одночасно роботою та підтримкою: збереження історій і фото допомагає утримувати зв’язок із громадою і підтримує відчуття нормальності.
Контакт із евакуйованими читачами дає команді сенс і мотивацію продовжувати роботу.